Важка соціальна драма про боротьбу людини з власними страхами, яка розгортається на тлі правління у Перу авторитарного режиму, що наприкінці XX сторіччя розправився з десятками тисяч осіб. Це оповідь-легенда, що має смислову ємність епосу, а не історичний фільм. Головна героїня Фауста народилася в часи терористичного режиму, ввібравши в себе жах насильства і смерті з колискових пісень — із молоком матері, зґвалтованої солдатами. Аби не зазнати такого поводження, дівчина тримає в інтимному місці картоплину, що має викликати огиду в потенційного ґвалтівника. Картоплина живе своїм життям і навіть проростає, а Фауста старанно уникає будь-якого контакту з навколишнім світом. Всі навкруги цураються таких, як вона, стверджуючи, що «це люди без душі, адже тільки страх панує всередині у них». Візуальне середовище фільму майже непомітно поглинає, наповнюючи невибагливу історію багатющою символікою: через долю однієї дівчини проглядає доля цілого народу.

На очах у Джейн відбувається пожежа сусіднього будинку. Видовище палаючого тіла відвело її погляд від реального навколишнього світу. Тепер вона живе, одержима внутрішніми страхами й баченнями. Через три роки сестра Джейн — Мірра — звертається до доктора Кевіна Кюрі, що займається практичними дослідженнями людської свідомості й щиросердечних розладів. Кевін погоджується розібратися в стані цієї пацієнтки.

Заснована на реальних подіях, «Пісня любові» — це зворушлива й надихаюча історія про двох музикантів, які, опинившись на життєвому роздоріжжі, вирішують ризикнути й створити триб’ют-бенд легендарного Ніла Даймонда. Те, що починалося як відчайдушна спроба повернути собі мрію, перетворюється на подорож, сповнену музики, сміху та несподіваних почуттів. Адже інколи саме другий шанс дарує справжнє кохання та новий сенс життя.